ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини. Потрапляючи до організму й розмножуючись, він руйнує імунну систему, яка відповідає за боротьбу з інфекцією. З часом у ВІЛ- інфікованої людини знижується здатність чинити опір будь-яким захворюванням. Якщо ВІЛ не лікувати, це може призвести до СНІДу (синдром набутого імунодефіциту).
ТОП-7 міфів про цей вірус:
ВІЛ-позитивна людина дуже відрізняється зовнішнім виглядом.
ВІЛ-позитивні люди нічим не відрізняються від звичайних людей, оскільки довгий час хвороба взагалі не проявляє себе. Крім того, у ВІЛ немає специфічних клінічних ознак. Дізнатися ВІЛ-статус людини можна тільки при відповідному обстеженні.
ВІЛ-інфекцією можна заразитися в побуті.
Насправді, ВІЛ не передається повітряно-крапельним шляхом, тобто при кашлі та чханні, а також через рукостискання та обійми з ВІЛ-позитивною людиною. Неушкоджена шкіра служить надійним бар’єром для вірусу. Крім того, вірус дуже швидко руйнується в зовнішньому середовищі, тому ВІЛ не передається через рушник, одяг, постільну білизна, посуд.
ВІЛ може передатися через слину, піт та сльози.
Вірус дійсно може перебувати в цих біологічних рідинах, проте кількість його в них невелика, тому ризик зараження в звичайних умовах відсутній. Наприклад, щоб доза вірусу в слині стала достатньою для інфікування, необхідно три літри слини, якщо слина буде з домішкою крові, то десять мілілітрів. Якщо говорити про піт, то для зараження потрібна ціла ванна поту, а сліз – цілий басейн.
Діти, інфіковані ВІЛ, можуть заразити здорову дитину під час спільних ігор, наприклад, при укусі. Тому такі діти повинні відвідувати спеціальні дитячі садки або школи, окремо від здорових дітей.
Діти не так часто кусають одне одного. Крім того, для зараження ВІЛ потрібно досить багато слини, напевно, тому за всю історію епідемії такого випадку зараження зафіксовано не було. У всьому світі діти, інфіковані ВІЛ, відвідують звичайні школи та дитячі садки й не повинні бути ізольовані від здорових дітей.
Комарі передають ВІЛ при укусах.
Якби цей міф був правдою, то, напевно, уже все населення земної кулі було б інфіковане ВІЛ. Оскільки ВІЛ не може жити й розмножуватися в тілі комара, крім того, на хоботі комара вміщується занадто мало вірусу, такої кількості недостатньо для зараження.
Вагітна жінка, інфікована ВІЛ, обов’язково заразить свою дитину.
Дійсно, такий шлях передачі ВІЛ існує. Однак при сучасному розвитку медицини правильне лікування вагітної жінки знижує ризик передачі ВІЛ дитині до 2-3%.
ВІЛ можна визначити за симптомами.
ВІЛ не завжди викликає симптоми. Іноді в інфікованих через кілька тижнів після зараження з’являються симптоми, схожі на грип. Однак найчастіше потрібно близько 10 років, щоб симптоми проявилися, – цей час називають латентним періодом. У зв’язку з тим, що симптоми ВІЛ приховані й збігаються із симптомами інших хвороб, єдиний спосіб перевірити себе – здати аналізи.
У світі не зареєстровано жодного випадку передачі ВІЛ-інфекції побутовим шляхом.
Саме міфи та стереотипи щодо шляхів передачі ВІЛ є основним джерелом небезпеки. Адже для величезної групи людей вони створюють примарне відчуття захищеності і штовхають на невиправданий ризик.
Важливо пам’ятати, що тільки аналіз на наявність ВІЛ в організмі може бути гарантією того, що людина не є носієм вірусу.
ВІЛ може торкнутися кожного, тому важливо надавати ВІЛ-інфікованим психологічну підтримку. ВІЛ-позитивна людина має право: вести особисте життя, мати друзів, одержувати інформацію і освіту. Людина має право жити!
